Колись ще дуже давно

 хтось бачить мене серед темряви,
хтось закохується у мене, без погляду,
хтось розмовляє зі мною подумки,
хтось малює мене своєю кров’ю на полотні часу та простору,
хтось бачить в болоті заплаканих очей зорі,
хтось співає для мене гімн занепаду,
хтось радіє зі мною ультрамагнітними хвилями,
хтось горів, загорівся,
а я допомогла забичкувати...


*      *      *
Впали зранку кроваві роси
Впали краплі серця, повні жалю й терпіння,
Впали і ридали, рвали і ридали, падали
Ридали і стогнали, стогнали й страждали, кричали!
Кричали й сподівались, сподівались й вірили, летіли
Летіли й мріяли, мріяли й кружляли померли...
Померли і не встали і вже не повернути....
Серце вибухнуло